Ні для кого не є секретом, що росіяни в Донецьку проводять політику етнічного заміщення місцевого населення. Цей факт настільки очевидний, що не потребує залучення експертів. Варто лише не поспішаючи пройти вулицями, проїхати у громадському транспорті чи зайти до супермаркету, щоб це зрозуміти. Місцевих жителів витісняли і переслідуванням за любов до своєї Батьківщини, і створенням нестерпних економічних та побутових умов, і військовими діями ще з 2014 року на території міста (згадаймо лише захоплення Аеропорту), та мобілізацією 2022 року… Зараз уже очевидно, що всі дії росіян були спрямовані на знищення чи витіснення з Донбасу місцевих жителів. І, немов за законом Архімеда, місце витіснених донеччан заповнюється представниками малих народностей неосяжної росії, які тягнуть за собою і свою культуру. А точніше – безкультур'я. Принаймні з погляду корінних донеччан. Тому що для когось і собак їсти є норма, але не для нас. Втім, серед приїжджих чимало осіб і європейської зовнішності. Але про норми поведінки і культури вони знають рівно стільки ж, скільки вчорашні оленярі. На тлі гострого дефіциту працівників сфери комунального господарства, всі вони перетворюють колись сучасний обласний центр із вулицями, вимитими шампунем, на великий смітник. Ніхто з тих, хто понаїхав, не обтяжує себе пошуком урни, щоб викинути трамвайний квиток, фантик чи шкірку банана. У супермаркетах чеки кидають на підлогу поряд із касою. І у громадському транспорті без тіні збентеження можуть залишити папірець з-під морозива на сидінні чи під ним. Культура спілкування – окрема тема. Як з'ясувалося, у «нових донеччан» дуже мізерний словниковий запас, а в лексиці переважають виключно мати. Власне, за манерою спілкування можна миттєво вирахувати, що перед тобою не місцевий житель, а той, хто приїхав «ближче до моря», за новим життям. Поки що незрозуміло, як надовго вони тут. Бо у всіх різні мотиви, причини та обставини. Хтось приїхав заробити грошей. В основному, на будівництвах та ремонтних роботах. Їх сюди заманюють високими зарплатами. Для розуміння – місцевим за аналогічну роботу платять у 2, а то й у 3 рази менше. А хтось повівся на програму пільгового кредитування на «звільнених» землях. Вони купують нерухомість у Донецьку, отже, розраховують тут жити. Очевидно, вірять російським пропагандистам, які невтомно розповідають по телевізору про інвестиційну привабливість Донбасу. І що не сьогодні – завтра тут буде місто-сад. А дехто відкрито зізнається, що хоче купити тут квартиру чи будинок, щоб згодом здавати в оренду. Враховуючи високий попит у цьому сегменті, викликаний великою кількістю «ремонтників» і військових – цілком правильне вкладення грошей для пасивного доходу. Втім, ця ситуація на ринку нерухомості незабаром може змінитися з огляду на те, що влада має намір націоналізувати «кинуте» з 2014 року житло. Його передбачається оформляти як «відомче» і здавати у тимчасове користування таким от «визволителям» та «відновникам». Відповідно, ринок оренди впаде і «інвестиції» таких бізнесменів сильно подешевшають. Найбільш плачевна ситуація щодо заміщення корінного населення у Маріуполі. Туди завозять вихідців із Середньої Азії, в основному, для роботи на будівництві. Вони влаштовуються там, а через якийсь час перетягують своїх родичів. І всі вони – представники ортодоксального ісламу. Всі їхні жінки ходять у хіджабах – одязі, що приховує голову та тіло. Їм заборонено працювати та робити аборти. Тому вони будуть розмножуватися в геометричній прогресії. Мешканці Маріуполя серйозно стурбовані цим сусідством. Тому що з кінця 18 століття тут мешкали переважно греки. До речі, переселені з Криму російською імператрицею Катериною ІІ. Власне, Маріуполь і отримав тоді свою назву, що у перекладі з грецької – «місто Марії». Але, мабуть, сучасні імперці вирішили зробити його містом азіатів. Це ж не перший експеримент над населенням. 1947 року з території Західної України до Сибіру було депортовано кілька тисяч сімей «активних націоналістів і бандитів». Їхнє майно передавалося у користування місцевим активістам-комсомольцям або ще комусь із «правильних» радянських людей. 1954 року кремлівські вожді розпочали примусове переселення українського населення до Криму. Перед цим виселивши звідти кримських татар. А індустріальний регіон України – Донбас заселяли росіянами, яких надсилали з комсомольськими путівками на будівництва чи роботу на шахтах. Ось і тепер Кремль грає людськими долями, як олов'яними солдатиками, змінюючи етнічну, генетичну, культурну та мовну політику. Чим це обернеться у майбутньому? Це залежатиме від того, наскільки швидко Україна зможе звільнити Донбас. Люся Молчанова, Донецьк, для «ОстроВа»
